1996 року в ЗОШ №4
м.Фастова був створений музей фастівського письменника М.Г.Глухенького.
Микола Герасимович
Глухенький прожив важке, сповнене втрат та страждань життя. Микола Герасимович
народився 6 грудня 1928 року у Хабаровському краї. Туди на заробітки виїхали
його батьки.
Ще маленьким він
повертається у Фастів. Тут закінчує залізничну школу №19 і в 1946 році вступає
до університету ім.. Т.Г.Шевченка на філологічний факультет. Дуже непростий
повоєнний час, час сталінських репересій, жорстокого ставлення до інтелігенції.
Сталінські посіпаки звинувачують 18-річного юнака в організації терористичної
групи, організації замаху на радянського чиновника. За наскрізь сфабрикованим
звинуваченням Микола Герасимович був засуджений до 10 років таборів. Там, в
таборах, він страшно поневіряється, над ним жорстоко знущаються – він захворів
дуже важкою формою епілепсії. Та разом з тим в таборах він зустрічає нових
друзів, розкриває свій талант – починає писати літературні оповідання.
1955 р. закінчується
його ув’язнення. Микола Герасимович повертається у Фастів, знову вступає до
університету ім.. Шевченка, з часом одружується. Але тепер це зовсім інша
людина – зріла, досвідчена, зі своєю сталою життєвою позицією, з величезною
любов’ю до своєї неньки України.
Глухенький продовжує
писати літературні твори. Тепер це вже романи присвячені важливому етапу
історії України – Гайдамацькому руху. Микола Герасимович збирає величезний
історичний матеріал по Коліївщині на Київщині та у Фастові і пише романи: 1966р
– «Коліївщина», 1968р – «Колії», 1969р. – «М.Максимович». Образи романів
змальовані в героїчному плані. Головний герой – повсталий народ, якому автор
віддає найбільше шани та поваги.
Тільки у 1984 р.
М.Глухенький стає членом спілки письменників України. Він продовжує писати
твори, та його вже не видають. Микола Герасимович приймає активну участь у
дисидентському русі. З величезною радістю зустрічає звістку про незалежність
України. 20 січня 1993 р. життя М.Г.Глухенького обірвалося.
Для організації музею
активісти школи та міста започаткували громадський комітет «Пошук» на чолі з
тогочасним директором школи Буженік Л.С. та його складом: А.А.Древецький,
А.К.Шкляр. Велику та кропітку роботу було проведено членами комітету. Ми
провели низку зустрічей з дружиною письменника – О.К.Глухенькою, товаришами
письменника – лікарем В.Р.Борошенко, письменником С.П.Плачиндою, скульптором
А.А.Древецьким, П.П.Кривобоком та іншими. Особливо яскравими, надзвичайно
змістовними виявилися спогади поета, соратника-політв’язня В.І.Косовського.
Того ж 1996 року члени
комітету «Пошук» відвідали Володимира Івановича у с.Веприк, детально, змістовно
розпитали його про творчу та людську дружбу двох товаришів. Володимир Іванович
розказував нам про поневіряння, які пережив у сталінських таборах, читав свої
незабутні вірші, багато говорив про свого товариша М.Г.Глухенького.
Володимир Іванович,
маючи медичну освіту, допомагав Миколі Герасимовичу, підтримував його здоров’я
у боротьбі з важкою хворобою – епілепсією, яку той отримав у таборах.
Письменники зустрічалися в сімейному колі, щиро та доброзичливо Володимр
Іванович підтримував дружину Глухенького – Ольгу Кузьмівну під час непростої
боротьби за здоров’я чоловіка.
На завершення зустрічі
Володимир Іванович подарував музею пам’ятні речі,що пов’язували друзів: ріг для
вина та керамічний глек, які вони привезли з мандрівки у Грузію. Ця цікава
мандрівка спочатку розказана членам комітету «Пошук» з часом перетворилася у
Володимира Івановича в оповідання «Гостинна Грузія» (пам’яті побратимів Миколи
Глухенького та Левона Гогуа).
В оповіданні Володимр
Іванович розповідає про мандрівку разом з Миколою Глухеньким до їхнього
товариша – політв’язня – грузинського письменника Левона Парфеновича Гогуа. З
задоволенням друзі зустрілися в Тбілісі, розмовляли про свої стражденні
батьківщини, про літературну творчість, згадували страшні поневіряння в
сталінських таборах, своїх товаришів – політв’язнів.
Володимр Іванович з
повагою та захопленням розказує цікаві моменти про те, як приймали звичайні
тбілісці гостей, дізнавшись. Що вони з України, скільки тепла та уваги
приділяли Володимру Івановичу та Миколі Герасимовичу.
Тісні дружні стосунки
членів комітету з Володимиром Івановичем продовжувалися довгий час. 1998 р.
комітет організував святкування 70-річчя з дня народження М.Г.Глухенького.
Почесними гостями на свято були запрошені Володимир Іванович Косовський та його
сестра – Ольга Іванівна Косовська.
Зі сцени лунали спогади
Володимира Івановича про його друга Миколу Герасимовича, Володимр Іванович
читав свої вірші, згадував важкі роки життя «під ковпаком» у російської
імперської влади, переслідування КДБістів, звертався до молоді міста з словами
любові та самовідданості до рідної України.
Наше спілкування
продовжувалося допоки був живий Володимир Іванович, і сьогодні в музеї
М.Г.Глухенького зберігаються не тільки речі, подаровані Володимиром Івановичем,
а й його книги віршів з подарунковим підписом. Щоразу, під час екскурсій,
зустрічей, заходів у музеї ми з любов’ю та повагою згадуємо щирого патріота
України, велику людину, поета, письменника В.І.Косовського.
Немає коментарів:
Дописати коментар