Педагогічне кредо

Бути справжнім педагогом - це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки.

                                                                        

 Софія Русова

        Що є найважливіше для людини - визначили старогрецькі мудреці. Остаточний висновок їхніх міркувань - „Пізнай самого себе". Ця істина увіковічена на храмі Аполлона в Дельфах. Формула для всіх народів і всіх часів.

Завдання пізнавати себе кожна людина повинна розв'язувати все життя. Пізнаючи себе, людина знаходить себе, щоб заповнювати собою певну ділянку суспільного виробництва і ноосфери, втілити власну творчу працю у здобутки культури - залишити слід на Землі.

І тому вчителю, як нікому іншому, потрібна культура самопізнання, аби передати її на практиці своїм учням, допомогти навчитися нею користуватися.

Які ж специфічні властивості допомагають мені в цьому як людині, як вчителю, як жінці?

1.    Вважаю себе успішною.

2.    Не ухиляюся від прийнятих рішень, доводжу рішення до кінця

3.    Люблю себе (в крайньому разі, стараюсь подобатись собі)

4.    Поважаю інших

5. Вважаю, що багато чого можна досягти в житті, якщо шукати спосіб, а не виправдання.

6. Доводжу діло до кінця. Привчаю свій мозок і свідомість до дисципліни: вирішила - виконала.

7.    Не йду на компроміси.

8.    Не ділюсь ні з ким особистим. Не критикую того, що дороге мені.

9.    Не виправдовуюсь.

10.    Відстоюю свої права.

11.    Контролюю почуття, не забиваю свій мозок непотрібною інформацією

12.    Я терпелива.

Ці риси характеру націлюють мене на кінцевий результат, системність, варіативність, альтернативність (бачення не одного, а низки рішень).

Чи доводилося вам спостерігати, як розвивається молода порость навесні, як вкривається галуззя дерев ніжно-зеленим листям? І раптом приморозки... їх не чекали, але вони невблаганно залишили свій жорстокий слід... Ось так і в житті буває, і в учительській праці. Необачне слово чи непродуманий вчинок можуть травмувати сильно і надовго. Учителю варто про це пам'ятати. Як і про те, що кожне суспільство - це перед усім люди. Як між ними складаються стосунки - таким воно і буде.

Яка ж роль вчителя в пошуках шляхів розв'язання актуальних суспільних проблем? Який же він учитель сьогодні? І як тут не згадати видатного педагога К,Роджерса, який порівнював діяльність вчителя з роботою садівника. Адже садівник, щоб виростити гарну квітку, не стане тягнути її за бутон, розгортати листочки і пелюстки. Він вчасно буде її поливати, підживлювати, дасть доступ світлу і теплу. Тільки тоді квітка розкриється у всій своїй неповторній красі.

Так і вчитель своїм святим обов'язком повинен вважати створення умов для всебічного розвитку дитини, розкриття її таланту, здібностей, дарувань.

Найважливіший засіб у цій справі - сам учитель, його вміння спілкуватися з дитиною, його живий приклад, авторитет. Від майстерності вчителя, його педагогічних, психологічних, фахових знань залежить відбір навчального матеріалу, прийомів, засобів; атмосфера уроку, особливо зважаючи на те, що навчальний процес має бути інтерактивним.

Звичайно, основною формою навчання є урок. Місцем його проведення можуть бути кабінети, лабораторії, музеї, театри, підприємства, ліс, поле та ін.

В матеріальному плані урок має бути забезпечений усім - від підручника до комп'ютера і відеотеки.

Ось ті десять заповідей, якими я керуюся в своїй роботі:

1.    Головна мета виховання - щаслива людина.

2.    Люби не себе в дитинів, а дитину в собі.

3.    Виховання без поваги - пригнічення особистостей.

4.    Мірою вихованості є інтелігентність - антипод брутальності й невігластва.

5.    Кажи, що знаєш, роби, що вмієш. Але пам'ятай: знати і вміти більше ніколи не завадить.

6.    Розвивай у собі незвичайне: діти не люблять пиріжків „ні з чим"

7.    Не будь нудним, не скигли і не панікуй: краще важко аніж не цікаво.

8.    Дорожи довірою своїх вихованців, бережи їхні таємниці, ніколи не зраджуй дітей.

9.    Не шукай „чарівної палички": виховання потребує системності.

10.   Діти мають бути кращими за нас, а їхнє життя - за наше. Я вважаю, що робота в школі вимагає особливого душевного настрою, творчого підходу до предмету, який викладається. Сучасний урок історії в школі - це погляд людини на своє минуле збоку. Причому погляд лояльний, не упереджений. Не можна зводити урок лише до того, щоб дати учня інформацію до роздумів. Звичайно, учень повинен уміти думати. Але учень має розуміти значимість історії у вирішенні проблем сьогодення.

Я намагаюсь ставити перед учнями запитання і завдання, які їх цікавлять, розвивати стійкий пізнавальний інтерес до історії як предмета, як науки. Тому мої уроки історії жваві, насичені цікавою, конкретною роботою.

   На уроці мені вдається досягнути реальної взаємодії і активності на трьох рівнях:

    на першому - започатковую активність;

на другому - активність притаманна однаковою мірою і вчителю і учню;

на третьому - активні переважно учні, а вчитель є для них консультантом, координатором.

Я людина спокійної вдачі, виважена, з душею. Я прагну до того, щоб навіть при першому знайомстві зі мною люди пізнавали в мені вчителя. І не тільки завдяки товариській вдачі, айв бажанні щиро допомогти і розділити людські турботи і проблеми.

Моє покликання - учити. Я не можу жити без гомінливої дітвори, як і дітвора - без мене. Мені так здається і я в це вірю