Урок - Боротьба українського козацтва з іноземними загарбниками

Тема: Боротьба українського козацтва з іноземними загарбниками 

Мета: Пояснити, чому перші два десятиліття XVII століття історики називають «добою героїчних походів» українського козацтва; охарактеризувати діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного; визначити значення і наслідки участі українського козацтва в Хотинській війні і продовжувати вдосконалювати набуті уміння та навички; виховувати почуття поваги до історичного минулого та героїчного сьогодення України.

Основні поняття: «Кримське ханство», «ясир», «яничари», «Хотинська війна».

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Урок супроводжується застосуванням засобів ІКТ.

Обладнання:

1.    О.В.Гісем, О.О.Мартинюк “Історія України” 8 клас

2.    Атлас “Історія України” 8 клас

3.    Карта «Українське козацтво в першій половині XVII століття»

4.    Ілюстрації до теми

5.    ІКТ до теми.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати політичну, військову та просвітницьку діяльність Петра Конашевича-Сагайдачного;

• визначати наслідки участі козаків у Хотинській війні;

• давати розгорнуту характеристику історичним діячам і визначати їх місце в історії;

• визначати хронологічну послідовність основних подій;

• аналізувати історичні документи та інші джерела інформації та на основі їх робити певні висновки, узагальнення

Хід уроку

1.    Мотивація навчальної діяльності.

Тема уроку написана на дошці. Учитель сприяє самостійній роботі учнів та ставить питання до теми “Чому період першої половини XVII століття історики назвали добою героїчних походів українського козацтва?”

2.    Актуалізація знань (Виклик).

Вчитель пропонує візуалізувати розмову про головних героїв уроку. Учні відповідають на питання, створюючи образ козака.

      а/ цю річ козаку дарувала мати чи наречена як оберіг (сорочка);

      б/ для того, щоб ворог не міг потрапити у ногу, козак мав їх дуже широкими (штани);

      в/ якщо козак мав повязати ворога, він використовував (пояс);

      г/ Червоним кольором це взуття було тільки в святкові дні;

      д/ Найперше, що козак відбирав у турка як військовий трофей.

3.    Побудова знань (Осмислення).

а/ Передумови морських походів козаків.

Вчитель розповідає про важке становище українців, які страждали від нападів турок та татар. Вчитель відсилає учнів до підручника ст.64 знайомитися з термінами: ясир, гарем, яничари, каторга.

Ясир (від турецького полонений) – бранці, яких захоплювали турки і татари під час нападів на українські, російські, польські землі.

Гарем – жіноче приміщення в будинку мусульманина, де утримувалися жінки і наложниці господаря.

Яничари – привілейована піхота в турецькій армії, що поповнювалася примусовим набором хлопчиків підданих-християн, які виховувалися для військової служби.

Каторга – назва великого дерев’яного веслового військового судна в Османській імперії.

б/ Військові походи козаків.

Робота з документом підручника ст. 66 Г. Л. де Боплан “Про організацію козаками морських походів проти турок”. 

Коментоване читання.

Г. Л. де Боплан “Про організацію козаками морських походів проти турок”

“Коли козаки задумують свій морський похід, то не мають дозволу від короля, але  дістають його від свого гетьмана і скликають військову раду. На ній вибирають наказного гетьмана, який має очолити їхній похід; робиться це так само, як під час вибору гетьмана, однак похідний атаман вибирається тільки на певний час. Далі вони рушають до Військової скарбниці, яка є місцем їхнього збору. Там будують човни близько 60 стіп завдовжки, 10 чи 12 завширшки і 12 завглибшки. Ті човни не мають корми, зводяться зі стовбура човнового дерева – верби або липи – завдовжки 45 стіп. Боки обрамовуються і доповнюються дошками 10-12 стіп завдовжки і 12 на одну стопу завширшки. Вони скріплюють їх дерев’яними цвяхами, настелюючи один ряд на другий, так як це робиться у звичайних річкових човнах. Зазвичай на їхньому човні 10-15 пар весел із кожного боку і пливуть ті човни швидше ніж турецькі веслові галери. На човнах також ставлять щоглу, на яку напинають доволі незграбне вітрило, котре розпускають лише в гарну погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати…

Кожен козак озброєний двома рушницями, а на кожному човні є також 4-6 фальконетів, необхідна для походу живність. Одягнені козаки в сорочки і шаровари, ще мають змінний одяг із благенькою свитою і шапкою; беруть шість фунтів пороху, достатню кількість свинцю, ядро для своїх гармат. У кожного є компас…

Турки, звичайно, попереджені про похід і тримають у гирлі Дніпра напоготові кілька галер, щоб не дати козакам вийти з лиману. Але хитрі козаки виходять темної ночі, коли має з’явитися на небі місяць-молодик, і переховуються в очереті за три-чотири милі від гирла Дніпра, куди не заходять турецькі галери. Турки ще чекають їх біля гирла, але завжди залишаються обдуреними…”

 Питання до документу:

1.    Які основні етапи підготовки козаків до морського походу?

2.    Опишіть вигляд козацької чайки.

3.    Яким було спорядження козака в поході?

4.    Як козаки вводи в оману турків, щоб вийти в Чорне море?

Робота учнів в парах. Учні працюють з підручником ст.64-66, картою “Українське козацтво в першій половині XVII століття” атласа “Історія України” 8 клас та зошитом. Вивчають по карті, заповнюють таблицю в зошит.

Дата	Подія
1602	Козаки під Кілією розгромили турецький флот
1606	Здобули Варну
1608	Спалили Перикоп
1609	Напали на Ізмаїл, Кілію, Білгород
1614	Напали на Трапезунд, взяли Синоп, спалили турецький флот
1615	Атакували Стамбул
1616	Розбили турецький флот під Очаковом, спалили Каффу
1624	Тричі ходили походами на Стамбул

Учень показує на карті походи козаків, користуючись записом в зошиті.

  в/ Діяльність гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного.

  Виступ учня. Виступ супроводжується комп’ютерною презентацією.

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)

Один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, — таким постає в нашій історії Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний.

Народився гетьман українського реєстрового козацтва 1570 року в селі Кульчиці на Львівщині. Походив з родини православного шляхтича, який мав свій герб. Навчався в школі Львівського братства та знаменитій на той час Острозькій школі.

У 1601 році прибув на Запорізьку Січ. У козацьких походах на Молдавію, Лівонію виявив себе як хоробрий та умілий воїн. Він швидко завоював авторитет серед запорожців. Під проводом Сагайдачного козаки здійснили успішні походи проти Туреччини і Кримського ханства. Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614 році турецької фортеці Синоп, а згодом і Кафи – величезного невільницького ринку в Криму. Козаки розбили 14 тисяч мусульман, потопили багато турецьких галер, визволивши тисячі українських бранців.

Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби й проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично, використовуючи слушні нагоди для втілення своїх задумів. Так було у 1618 році, коли король Речі Посполитої звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву. Вислухавши короля, Сагайдачний висунув такі вимоги: розширення козацької території; свобода православної віри в Україні; збільшення чисельності реєстрового козацького війська; визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної автономії України.

Король і сенат погодилися на вимоги Сагайдачного, і той, зібравши 20-тисячне військо, в серпні 1618 року рушив через Сіверщину вглиб Московського князівства. Його козаки захопили Путивль і Рильськ, Курськ і Єлець – усього близько 20 міст Московії, розбили ополчення під проводом князів Пожарського й Волконського та полки на чолі з Бутурліним – і у вересні разом з поляками взяли Москву в облогу.

Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу й готувалося до штурму. Проте польська шляхта відмовилась продовжувати війну, підписавши з московітами вигідне для себе перемир’я.

У польсько-турецькій війні, яка розпочалася 1620 року, війська султана розгромили поляків у Молдові й готувалися до походу на Річ Посполиту. На допомогу їй знову прийшов Сагайдачний із сорокатисячним козацьким військом. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне уміння керувати піхотою і кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю. Хотинський мир, підписаний турками й поляками, був вигідний і для України.

Проявляв гетьман турботу і про розвиток національної освіти та культури. Він з усім Військом Запорізьким увійшов до складу Київського братства, взявши його під свою протекцію. Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як православного та культурного центру, він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створеного ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гуртка учених, друкарів та письменників.

1620 року завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.

Хотинська битва стала останньою для гетьмана. Від численних ран, отриманих на полі бою, Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві в квітні 1622 року.

Пам’ять про Сагайдачного український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях, найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть". У Києві на Подолі на його честь названо одну з вулиць.

4.    Участь українського козацтва у Хотинській війні.

Виступ учня. Виступ супроводжується комп’ютерною презентацією.

Хотинська війна

Тим часом міжнародне становище Речі Посполитої різко ускладнилося після нищівної поразки її війська від турків влітку 1620 р. під Цецорою, що в Молдавії. Навесні наступного року 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах та 4 бойових слонах для залякування «невірних» (тобто християн), а також 60 тис. татар вирушили, щоб довершити розпочатий розгром. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше ЗО тис. чол. при 38 гарматах, уряд Речі Посполитої звернувся за допомогою до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати поміч у боротьбі проти «бусурманів» і одночасно, аби домогтися в цій ситуації своїх вимог щодо розширення козацьких прав та затвердження нововисвяченої вищої православної ієрархії в Україні, відрядила до короля посольство на чолі з П. Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили близько 10 тис. запорожців. Вони діяли завзято і, за словами козацького літописця С. Величка, «самому Цариграду превелике

сум'яття і жах учинили...»

    Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, де поляки зайняли оборону. Сюди поквапився П. Сагайдачний, якому король на словах пообіцяв задовольнити вимоги українців. Не заставши козаків під Хотином, він вирушив їм назустріч, по дорозі був поранений і мало не потрапив у турецький полон, та все ж зумів прорватися до козацького табору, що знаходився в той час під Могилевом. Тут козацтво, незадоволене невдалим керівництвом Я. Бородавки у молдавському поході, скликало Раду, яка скинула його з гетьманства та засудила до смерті. Новим гетьманом знову обрали П. Сагайдачного.
    1 вересня 1621 р. козацьке військо прибуло під Хотин. Наступного дня сюди підійшли турки й татари, які зразу ж ударили на позиції козаків, сподіваючись, що ті ще не встигли як слід укріпитися. Проте, зазнали великих втрат і змушені були відступити. Надалі турецька армія практично безперервно здійснювала атаки на козацький табір, небезпідставно вважаючи, що розбивши його, легко впорається з поляками. Козаки ж, у свою чергу, робили сміливі вилазки у ворожий стан і навіть мали можливість під час однієї з них цілковито розгромити турків, але у вирішальний момент коронний гетьман Ходкевич, який очолював польське військо, наказав припинити бій, посилаючись на наближення ночі. Про значення козаків у воєнних діях свідчить той факт, що султан оголосив, що не буде ні їсти, ні пити, поки не покінчить з ними, та пообіцяв за кожну козацьку голову нагороду в 50 злотих (для порівняння: у 1572 р. реєстровим козакам було призначено

річну плату в 10 злотих).

    Майже цілий вересень велися кровопролитні бої поблизу Хотина, але турки, втративши близько 80 тис. чол., так і не змогли взяти фортеці. 29 вересня почалися переговори про укладення миру, котрий був підписаний 9 жовтня. Загалом умови Хотинського миру були вигідні для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини.
     Парадоксально, але факт: козацтво, яке своїм безприкладним героїзмом, великою мужністю і самопожертвою не тільки врятувало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини та, значно послабивши останню, примусило її відмовитися від планів завоювання Європи, не отримало від своєї перемоги жодних здобутків. Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення коронного війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону виходити в Чорне море. Підступність польського уряду, а також отримане на початку війни поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квітня 1622 p., заповівши перед тим усе своє майно українським

 братствам Києва і Львова.

    Після смерті гетьмана Сагайдачного зміцнене ним військо продовжило його справу. Походи на Туреччину та Крим здійснювалися майже кожного року, а то і і по кілька разів на рік. Однак, починаючи ще з кін. XVI ст., українське козацтво, яке поступово перебирало на себе роль провідної сили суспільства, вже не обмежувалося лише захистом від турецько-татарської агресії, а й цілеспрямовано боролося за соціальні та національні права свого народу. Ігнорування польським урядом козацьких прав лише загострювало цю боротьбу.

5.    Зв'язок з сучасністю.

Учитель: подвиги козаків продовжують воїни АТО.

Виступ воїна-фастівчанина, учасника АТО, козака Фастівської козацької сотні Семена Палія – Шаповала Андрія Вікторовича.

Рефлексія (Консолідація)

Учні відповідають на питання поставлене вчителем на початку уроку: “Чому період першої половини XVII століття історики назвали добою героїчних походів українського козацтва?”

Домашнє завдання. Параграф 10 підручника, запитання, завдання ст.70.